 |
 |
| До питання про суспільну
роль жінки в історичному процесі Роль і місце жінки у суспільстві змінюється залежно від рівня культурного розвитку даної спільноти. Наша нова епоха характерна помітним зростанням кількості жінок у бізнесі, політиці, владних структурах. Та варто зазначити, що в усі історичні періоди жіноцтво мало своє досить вагоме представництво у виробництві, ремеслах, просвітництві, управлінні державою. Норми і суспільні погляди періоду княжої доби ілюструє “Руська Правда”, де діють упорядковані родинні взаємини (моногамія) і виховна роль жінки-матері прирівнюється до ролі батька. Руське право передбачало і очолювання жінкою родини (якщо вона вдова). Співпрацюючи з чоловіком у хліборобській, купецькій чи боярській верстві, жінка по його смерті відала всім майном і мала право продовжувати родинну справу. Нерідко жінки продовжували і справу управління державою (княгиня Ольга, вдова Романа Галицького Ганна та ін.). Високий рівень освіченості й культури слов’янських народів завойовував визнання нашим співвітчизницям і в інших країнах (французька королева Анна Ярославна, дружина султана Сулеймана Роксолана). У карних і цивільних постановах Литовського статуту знаходимо поряд з рівними правами й правовий захист жінок (обов’язкова приналежність дружині третини нерухомого майна родини, охорона вагітних жінок). У добу національного занепаду варто відзначити високу свідомість українок і бажання меценатством зберегти власну культуру, залишити себе в історії своєї держави. Княгиня Анастасія Ольшанська за власні кошти перекладає і переписує Пересопницьке євангеліє та інші церковні письмена, які передає у Лаврську бібліотеку, напівполячка Гальшка Лозка віддає свій родинний маєток Київському Богоявленському монастирю, в якому відкривають братську школу-притулок для українських дітей (1615р.) та лікарню. Доба козаччини з її постійними війнами й повстаннями витворила тип жінки-оборонця своєї родини і садиби, нерідко учасниці визвольних рухів. Дружини козацької старшини відігравали на той час помітну вирішальну роль у політичному житті й становищі своїх чоловіків. В останні роки гетьманування свого чоловіка Ганна Хмельницька видавала універсали; Марина (в чернецтві Марія-Магдалина) була радником свого сина Івана Мазепи; дружина Палія – “мати-полковниця”, довгий час правила Білоцерківським полком; Настя Скоропадська, дружина гетьмана Івана, мала великий вплив на урядові справи. З утратою державою незалежності та шляхетської верстви Україна майже два століття не брала участі у світовому історичному процесі, перетворившись на аграрно-ремісницьку територію. У процесі українського відродження 19 століття жіноцтво береться за просвітництво. На перший план виходять питання шляхетного родинного виховання, створення закладів національної освіти як для хлопчиків, так і для дівчаток – недільних шкіл, інститутів для шляхетних дівчат. Витримуючи досить жорстку конкуренцію приватних німецьких та французьких пансіонів, відкриваються жіночі гімназії (перша у Києві в 1850 р.). З 1860 року дівчаткам дозволено навіть вступ до університетів, хоча через два роки цей дозвіл буде анульовано. Українки змушені будуть студіювати науки за кордоном (Петербург, Варшава) і до вищої жіночої освіти повернуться аж з 1878, відкривши про Київському університеті Вищі жіночі курси. Видаються жіночі журнали, які крім світських новин та загально пізнавальних статей містять матеріали про ідейні засади та завдання жіночого руху, необхідність створення жіночих громад, місце та роль жінки в соціумі. Серед видатних постатей цієї доби – письменниці, акторки, вчителі: Олена Пчілка, Леся Українка, Христя Алчевська, Ольга Кобилянська. Сьогодні, відчувши, що молода незалежна держава потребує їх інтелектуального, освітнього, морального потенціалу, сучасні бізнес-леді, громадські діячки, жінки-політики бачать своє призначення в гуманізації та гармонізації суспільства, створенні нового типу суспільної філософії, яка дасть змогу в повній мірі вбачати українців і Україну органічною частиною європейської спільноти. |